Оглядаючи підсумки минулого 2015 року для України на міжнародній арені слід констатувати активний розвиток зовнішньополітичної активності нашої держави на міжнародній арені. Дивлячись у недавнє минуле хочеться глянути на рік, що минув, та знайти успіхи української дипломатії, яка пройшла шлях випробувань та пошуку оптимальної моделі діяльності на міжнародній арені в нових геополітичних реаліях, несприятливих та буремних для нашої країни.
Безумовним пріоритетом стала орієнтація на стосунки з міжнародними партнерами задля врегулювання збройного російсько-українського конфлікту.
Головними пріоритетними напрямками для української зовнішньої політики у 2015 році стало розширення співпраці з міжнародними структурами та інститутами у різних сферах. Водночас слід відзначити, що домінантною залишалася співпраця з безпековими інститутами як євроатлантичного простору так і регіональними європейськими структурами. До них, насамперед слід віднести Організацію Північноатлантичного Договору та Організацію з безпеки та співробітництва у Європі з якими впродовж року Україна вела досить тісну співпрацю.
Характерним для діяльності НАТО у цьому контексті став пошук оптимального шляху розвитку та, особливо розбудови системи колективної безпеки країн-членів у контексті наростаючої загрози ескалації конфлікту на Сході України. З цією метою Організація започаткувала дискусію щодо необхідності зміцнення присутності у Центрально-східноєвропейському регіоні через передислокацію частини військових підрозділів та розгортання додатково сил швидкого розгортання у регіоні. Для України це виявилося додатковим стимулом для поглиблення інтегрування збройних сил до системи військових навчань за участю підрозділів країн-членів Альянсу.
Водночас слід усвідомити наявність стриманості у сфері надання військової та теїхнічної допомоги Альянсом Україні та переорієнтація з колективного на двосторонній формат співробітництва між окремими державами-членами з одного боку та Україною з іншого. Позитивом у цьому контексті стали прямі консультації з безпекових питань та переговори щодо модернізації військово-технічного компоненту. При цьому слід відзначити діяльність створених членами Північно-Атлантичного Альянсу низки трастових фондів, орієнтованих на акумулювання коштів та надання допомоги у військово-технічній, безпековій та гуманітарній сферах в Україні. Така допомога стала надзвичайно великим внеском для розбудови сфери безпеки.
Ще одним пріоритетом для України стала співпраця з Організацією з безпеки та співробітництва у Європі. На інституційному рівні наша держава працювала та продовжує співпрацю з багатьма інститутами ОБСЄ. Протягом минулого року найбільшої уваги було приділено Тристоронній контактній групі у Мінську та власне Спеціальній моніторинговій місії ОБСЄ в Україні. Водночас така співпраця виявилася малоефективною, обмеженою рамками мандату Спеціальної моніторингової місії на Сході України. З огляду на це надії на ефективну діяльність місії розбилися об небажання керівництва РФ та проросійських збройних формувань на Сході України виконувати навіть взяті на себе зобов’язання щодо припинення вогню та відведення важких озброєнь.
Окрім проблеми невиконання досягнутих рішень та домовленостей, ще однією перешкодою на шляху деескалації конфлікту стала неефективна діяльність Спеціальної моніторингової місії в силу обмеженого мандату на діяльність, який передбачав лише функції спостереження. Сам процес моніторингу ускладнювався неможливістю фізичного доступу груп місії до районів підконтрольних російськими регулярними військами та проросійськими збройними формуваннями на непідконтрольних українській владі територіях під окупацією РФ. Цей процес супроводжувався непорозуміннями щодо діяльності місії та почасти прямою загрозою життю та здоров’ю членів СММ.
Підписання Україною в лютому 2015 р. Мінських домовленостей щодо врегулювання конфлікту на Сході України заклало основу діяльності Тристоронньої контактної групи (Україна, Росія та ОБСЄ). Показовою вважаємо спробу координації співпраці з врегулювання російсько-українського конфлікту між ООН та ОБСЄ, про що заявлено під час зустрічі вищого керівництва цих організацій – Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна та Генерального секретаря ОБСЄ Ламберто Заньєра 24 лютого. Сторони заявили про підтримку Мінських угод та наголосили на необхідності досягнення стійкого припинення вогню та відведення важкого озброєння.
Головним завданням Тристоронньої контактної групи стало проведення під егідою ОБСЄ консультацій сторін конфлікту щодо пошуку шляхів його врегулювання. Нашу державу представляв у контактній групі другий президент України Леонід Кучма, Росію – Посол РФ в Україні Михайло Зурабов, а з квітня 2015 року – екс-посол в Сирії Азамат Кульмухаметов. Під час чергового засідання Тристоронньої контактної групи 6 травня у Мінську оголосили про досягнення домовленостей щодо створення чотирьох тематичних робочих підгруп з імплементації Мінських домовленостей: з безпекових, політичних, соціально-економічних та гуманітарних питань. Водночас зазначили, що до компетенції жодної з цих підгруп не належить підписання будь-яких документів зобов’язального характеру, на них покладено виключно технічну та консультативну діяльність. До складу підгруп з українського боку делегували екс-прем’єр-міністра та колишнього голову СБУ Євгена Марчука, директора Інституту стратегічних досліджень та позаштатного радника Президента України В. Горбуліна, Уповноважену з врегулювання конфлікту на Сході України Ірину Геращенко та керівника одного з підрозділів Адміністрації Президента І. Веремія.
Доволі специфічне підписання Мінських документів поставило під сумнів легітимність участі Росії як сторони Мінських угод. Такий підхід давав змогу російському політичному керівництву заявляти про свою неучасть у цьому конфлікті. Цим зумовлена російська риторика щодо конфлікту в Україні чи політичної кризи, а не щодо участі РФ у конфлікті, що спричинило одну із заяв прес-секретаря президента РФ Д. Пєскова, який висловив здивування з необхідності виконання Росією Мінських домовленостей. «Ми як і раніше вважаємо абсурдними будь-які закиди на адресу Москви у тому плані, що, мовляв, Москва не виконує Мінські домовленості, тому що Москва не є стороною, яка повинна виконувати Мінські домовленості», – заявив 11 вересня Д. Пєсков і додав, що альтернативи цим угодам немає і виконати їх «краще пізно, ніж ніколи.»
Співробітництво України з ОБСЄ характеризувалося тісними контактами зі Спеціальною моніторинговою місією (Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та ОБСЄ щодо розміщення Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ від 14 квітня 2014 року). Показником активної діяльності Міністерства закордонних справ та Постійного представництва України при міжнародних організаціях у Відні (Австрія) є продовження мандата Спеціальної моніторингової місії, попри спроби Представництва РФ звузити її можливості. Розширення мандата місії до моніторингу всього російсько-українського кордону неможливе, а відсутність доступу представників місії до населених пунктів на тимчасово окупованих територіях і безперешкодного доступу до всіх ділянок кордону з метою моніторингу дотримання режиму припинення вогню суттєво ускладнює виконання мандату, наданого Організацією. Водночас послідовне співробітництво з питання мирного врегулювання і залучення до нього більшості структур ОБСЄ дає змогу позитивно оцінювати рівень співпраці. Головну співпрацю на інституційному рівні забезпечували Міністерство закордонних справ та Міністерство оборони та інформаційної політики. В рамках такої співпраці на зустрічах піднімали питання щодо стану та перспектив діяльності Спеціальної моніторингової місії. Результатом такої співпраці стало досягнення домовленості та передача СММ 1 жовтня представниками ЗСУ та так званої ЛНР координат деяких місць постійного складування озброєнь та розкладу відведення озброєнь, координати деяких місць постійного складування і список, що вказує на кількість танків, які передбачали відвести, включаючи їхні типи і серійні номери. Про це йшлося у звіті ОБСЄ.
Даючи загальну оцінку рівню співробітництва з Організацією та очікуваннями, слід констатувати, що очікування від діяльності залишилися невиправданими. Позитивним моментом для України у діяльності Спеціальної моніторингової місії стало поширення інформації для міжнародних партнерів каналами ОБСЄ. Приймаючи участь у таких багатосторонніх форумах, українська зовнішня політика знайшла в ОБСЄ трибуну для інформаційного забезпечення міжнародної спільноти.
Водночас слід звернути увагу на загальні тенденції у зовнішньополітичних відносинах, які характеризувалися з одного боку активністю зовнішньополітичного відомства та Президента України, а з іншого зменшенням уваги до тактичних кроків у пріоритетних напрямках. Збройний конфлікт з Росією став визначальним чинником у плануванні зустрічей на найвищому рівні та спроб використання неформальних зустрічей та міжнародних форматів для врегулювання конфлікту на сході України та примушення РФ до миру. У цьому контексті важливу роль відіграли формат Женевський який був успішно похований стараннями дипломатії Російської Федерації та трансформований у більш вузький – Нормандську четвірку, до якого увійшли традиційні партнери Росії у різноманітних сферах міжнародного співробітництва, починаючи від сировинного і завершуючи військово-технічним.
Очікування щодо ефективності механізмів Нормандського формату врегулювання ситуації на сході України покладалися на міжнародний авторитет європейських країн. Водночас усунення від безпосередньої участі у цьому форматі США та Європейського Союзу як сторін переговорів спричинив пробуксовування на шляху мирного врегулювання. На фоні посилення російської воєнної активності та присутності у Сирії, перед міжнародною спільнотою, головно європейською постала низка проблем міжнародного характеру.
Воєнні операції та ескалація у Сирії, а також загострення відносин в прилеглих до РФ регіонах спровокувало нову міжнародну ситуацію та поставило питання про необхідністю пошуку шляхів врегулювання. Очевидним пріоритетом для міжнародного співробітництва у цьому контексті стало подолання міграційної кризи, актуалізованої не в останню чергу російськими діями на Близькому Сході.
В цих умовах динамічно розвиваються відносини з провідними міжнародними гравцями – НАТО, ОБСЄ, ООН, ЄС та державами-провідними міжнародними гравцями – США, Німеччина Франція динаміка проведення консультацій, переговорів та зустрічей на різних рівнях залишається досить високою. Перед інститутами зовнішньополітичної служби України базовим залишаються завдання зміцнення присутності на міжнародній арені шляхом динамічної розбудови двосторонніх, а особливо відносин з міжнародними організаціями галузевого співробітництва для вирішення багатьох питань безпекового характеру.