Олександр Кучик
Кандидат історичних наук, доцент
Доцент кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка
Двадцятиліття розвитку «особливих відносин» між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору спонукає до певних роздумів з приводу ефективності та дієвості такого співробітництва. Зміна системи міжнародних відносин як у регіональному так і глобальному вимірі ставить перед Україною та світом новітні виклики. Так склалося, що роковини підписання Хартії співпали з річницею доленосного Варшавського саміту НАТО, який проходив у польській столиці у липні 2016 року.
Відтак співпраця нашої держави з Альянсом виявилася підтриманою низкою рішень, ухвалених саме на цьому саміті. Аналізуючи ефективність реагування Альянсу на новітні виклики та загрози, слід відзначити доволі оперативну реакцію Альянсу на загрози міжнародного тероризму, водночас й наростання агресивного реваншизму з боку російської влади. Особливо така агресивність проявилася останнім часом у розпалюванні конфліктів в країнах колишнього СРСР, в Сирії, зокрема війни на Сході України та «розхитування ситуації» у Європі.
Своєрідною «гібридною відповіддю на гібридні загрози» стало розміщення на території Республіки Польща та країн Балтії тактичних батальйонів держав Альянсу та «зміцнення» східного флангу. Тим більше в умовах наростання російської загрози, особливо актуальним стає ефектиивне здійснення управління та координації зусиль з підтримання миру.
У цьому контексті для України важливим видається активізація співробітництва на цьому фоні з структурами євроатлантичного простору у сфері гарантування безпеки та оборони нашої держави в умовах російської агресії та окупації частини території суверенної держави.
На цьому фоні візит в Україну Гекнерального секретаря НАТО Йєнса Столтенберга 9-10 липня 2017 року на чолі представницької делегації держав-членів Альянсу засвідчив високий рівень довіри та взаємодії на найвищому рівні. Проведення у Києві засідання комісії «Україна–НАТО» стало також сигналом до подальшої інтеграції нашої держави у євроатлантичний безпековий простір. Адже ще рік тому під час Варшавського саміту Україна була названа ключовим елементом європейської та євроатлантичної системи безпеки. Реалізація прийнятої Альянсом на Варшавському саміті Комплексної програми допомоги Україні активізувало співпраці між Альянсом та Україною, поглибивши рівень комунікації та партнерства. Показовим у цьому плані стало урочисте відкриття приміщення Представництва НАТО у Києві, що в черговий раз засвідчило пріоритетність відносин між нашою державою та Альянсом.
На шляху до зближення з Альянсом Україна зробила досить багато кроків. Нажаль низка політичних обставин досить часто змінювала курс на євроатлантичну інтеграцію очікуванням, коливаннями позиції, врахування геополітиичних інтересів Росії тощо. Вилучення з основоположних документів нормативно-правового регулювання зовнішньої політики держави та сфери національної безпеки, положення про євроатлантичну інтеграцію в 2010 та відмова від Плану дій щодо членства у 2006, не стали перешкодою до подальшого розвитку співпраці. Незважаючи на «успіхи» російської делегації при Альянсі щодо відмови України від євроатлантичної інтеграції, воєнні дії РФ у Криму та на Донбасі примусили українську політичну елвіту замислитися над питанням новітніх викликів та загроз не лише для України, а й Європи загалом. Саме тому низка законодавчих ініціатив щодо поглиблення співпраці з Альянсом увінчалася успіхом. Сьогодні можна з певністю говорити про оптимістичний прогноз співпраці.
При цьому звичайно не можна не враховувати тенденцій політичного розвитку Європи та внутрішньополітичної боротьби у США. Ці процеси потребують належної увагии та, безумовно впливатимуть на трансформацію безпекового середовища. З огляду на це перед українською дипломатією відкриваються нові можливості використання спільних інтересів України та її партнерів для реалізації національних інтересів нашої держави у сфері відновлення територіальної цілісності нашої держави та суверенітету.