Вперше за кілька десятиліть представники Ізраїлю та арабських країн сиділи за одним столом, аби обговорити ситуацію в регіоні та роль у ній Ірану. У Варшаві 13-14 лютого відбулася конференція щодо врегулювання на Близькому Сході.
У конференції взяли участь офіційні представники з понад 60 країн. Україну на заході репрезентував міністр закордонних справ Павло Клімкін, котрий виступив із доповіддю про кібербезпеку й інформаційні війни.
Для проведення конференції польський уряд запропонував США як співорганізатору майданчик, який би Вашингтон не отримав деінде в Європі. З європейської точки зору це було помилкою, однак у Варшаві вважають інакше, ніж у Берліні або Брюсселі. Під час близькосхідної конференції мова повинна була йти про мир у даному регіоні. Однак урешті-решт ішлося таки про те, як сформувати альянс проти запеклого ворога – Ірану. Вже на початку конференції було зрозуміло, кому вона вигідна, а кому – на шкоду.
Спершу польські господарі радо зустрічали американських високопосадовців – віце-президент США Майк Пенс і держсекретар Майк Помпео прибули до Варшави. Менше захоплення викликав інший гість. Ізраїльський прем’єр-міністр Біньямін Нетаньяху розбив усі ілюзії, заявивши у відео-посланні на Twitter, що ціль зустрічі – “підготувати спільний альянс для війни з Іраном”.
Конференція повинна була продемонструвати перспективу врегулювання тих проблем, які накопичилася в регіони за тривалий період. Однак список відсутніх на конференції був набагато більш промовистим, ніж список учасників. Європейці не відправили до Варшави вагомих представників. Ірану, про якого мала йти мова, навіть не надіслали запрошення. Тоді як Росія й Туреччина його відхилили, провівши натомість альтернативну зустріч у Сочі за участі Ірану. Тож нові осі й альянси проявилися з усією чіткістю.
Занепокоєння викликає роль Туреччини. Анкарі краще сидіти за одним столом із Путіним, аніж із союзниками по НАТО. А це – поганий сигнал для миру на Близькому Сході. Можна з певністю припустити, що у Варшаві мова йшла не так про мир, як про владу і вплив у конфліктному регіоні. Але і в Європі теж.
У цій складній ситуації Варшава хоч і докладала зусиль до того, аби залишатися нейтральною, однак для цього було вже запізно. Лише б не перетинати червоних ліній! Однак урешті-решт країна обпалилася саме через цю суперечність. Бо якщо табори сформувалися настільки чітко, не можна бути одночасно і за, і проти.
Польський уряд переоцінив власні сили і дозволив собою маніпулювати. Спершу він з усіх сил запевняв, що конференція не є антиіранською ініціативою, аби потім спостерігати, як це вирішують інші: США. Раптом Польщі довелося примиритися із роллю американського субпідрядника у власній країні. Ця гірка пілюля неабияк шкодить іміджу країни.
Однак такий розвиток ситуації – частина розрахунку Варшави. З того часу, як Росія на прикладі України продемонструвала, на що вона здатна, політика Польщі все більше орієнтується на питання безпеки. Варшава хоче у найкоротший термін отримати постійну військову базу США на власній території із великою кількістю розмішених на ній солдатів. Чи справдиться розрахунок – стане зрозуміло вже навесні цього року. Саме тоді США планують оголосити, як саме збираються збільшити військову присутність у Східній Європі.
За результатами конференції домовилися створити сім робочих груп, які займатимуться досягненням миру в цьому регіоні. «Буде створено сім робочих груп, завданням яких буде робота над конкретними рішеннями у сімох сферах. Це боротьба з тероризмом і його нелегальним фінансуванням, обмеження розвитку ракетної зброї та її поширення, безпека на морі та в повітрі, кібербезпека, енергетична безпека, гуманітарні питання і біженці, а також безпідставні затримання та права людини», — йдеться у спільній заяві.
Групи зустрічатимуться в робочому режимі по всьому світу та діятимуть Задля реалізації спільних інтересів міжнародної спільноти, що стосується встановленню миру та безпеки в регіоні.
